Зазвичай за кілька місяців до навчання батьки обирають, де буде навчатися дитина – хтось може гнатися саме за найкращою, чи принаймні хорошою, школою, але не це найважливіше, впевнена психологиня.
– Треба більше вибирати вчителя, щоб дитині пощастило з ним. Тому що, навіть коли буде школа з найкращою матеріально-технічною базою, крута, розпіарена, а при цьому буде вчитель, який не любить дітей, який просто відпрацьовує або кричить, що ось він тут заслужений вчитель, а ваша дитина мене не слухає… Це такі речі, на які треба зважати. Дуже сильно впливає саме людський фактор.
Психологиня радить обов’язково поспілкуватися з майбутнім учителем – що важливо – взявши з собою дитину. Подивитися, як вони реагують один на одного. Також багато інформації про школу та педагога можна зібрати за відгуками в батьківських чатах чи від знайомих.
– Зрозуміло, що кожна людина не є «стоєвровою» купюрою і всім подобатися не може, але якщо є негативні відгуки, то чого саме вони стосуються? Ця тема буде дуже впливати на дитину.
Уявіть, що ви йдете на нову роботу, про яку взагалі чи майже нічого не знаєте, найімовірніше, вам буде страшно або ж ви будете думати одне, а воно буде інакшим. А для дитини – й поготів! Коли вона знатиме, що на неї чекає та які зміни будуть в житті, їй буде легше.
Не радить психологиня залякувати дитину школою.
– Одна якась необережно сказана фраза, яку кинули, навіть не подумавши, може дуже сильно позначитися на підсвідомості дитини, сильно впливатиме. Якщо ми залякуємо дитину, то нам доведеться зіткнутися з тим, що вона просто буде саботувати школу.
Водночас не треба й ідеалізувати, що в школі буде тільки цікаво. Найкраще – говорити чесно й без прикрас: «Іноді буде цікаво, іноді складно. Це нормально. Якщо виникнуть труднощі – ми будемо їх долати разом».
Загалом Олена Борисова виокремила кілька тем, на які рекомендує поговорити з дитиною до того, як вона вперше піде до школи. По-перше, пояснити, що настає новий етап у житті, розповісти, як минатиме її день у школі, бодай умовно, що це – нове місце, нові правила й нові стосунки. А ще розмежувати: школа – це не садочок, а вчитель – не вихователь. Дитина може сумувати за своїми батьками на початку – підготуйте її до того, що так може бути.
– Дуже важливо говорити, що дитина буде вчитися. І ніхто не народжується з абсолютно всіма вміннями. Ми вчимося – і щось буде вдаватися добре, щось буде виходити трошки важче, до чогось треба буде прикладати більше зусиль. Варто навести приклад заняття, коли дитина вчилася з пробами й помилками: «Памʼятаєш, ми з тобою робили те й те, в тебе щось вдавалося, а щось не вдавалося, коли щось не вдається – це теж нормально».
Дитина має знати, що вона завжди може попросити про допомогу в учителя, якщо в цьому є потреба.
– Пояснюємо, що ніхто з нас не ідеальний. І якщо ти зробив чи зробила щось – взяла чиюсь ручку без дозволу чи посміялися над кимось – і ти розумієш, що це було неправильно, ти можеш прийти мені про це розказати, ми з тобою розберемо це, подумаємо, як це краще виправити. Я не буду тебе карати чи кричати. І таки треба дотриматися цього слова! – наголосила психологиня.
Перший рік навчання не має бути ідеальним, це однозначно більше про адаптацію психіки дитини, тож не варто перед нею ставити високу планку.
У школі буде набагато більше людей, ніж у садочку – розкажіть дитині, як знайомитися з іншими дітьми. Поясніть, що комусь вона може не подобатися, а хтось може не подобатися їй, що всі люди бувають різними та сприймати все можуть по-різному. Наприклад, це може стосуватися обіймів – дитину вдома всі обіймають, тож вона може буде відкрита до обіймів і поза домом, але не всі однаково реагують на тілесний контакт.
– Можна пояснити: якщо тебе переповнюють емоції, ти хочеш підійти й обійняти однокласника чи вчителя, то найкраще спитати: «Можна я тебе чи вас обійму?» І треба бути готовим, що хтось може сказати: «Я не обіймаюся». І це не є образою для дитини. Це не говорить про те, що ти поганий чи погана, що тебе не приймають чи з тобою не хочуть дружити, це просто говорить про те, що людина не любить обійматися.
Особливо ця тема чутлива для дітей, у сімʼях яких є домашнє насильство.
Крім того, дитині варто пояснити, що люди можуть мати різні фізичні та психічні можливості.
– Це не означає, що вони погані, це означає, що вони просто відрізняються. Сказати: «Якщо ти захочеш, ти можеш із ними дружити, звісно, якщо вони теж захочуть. Якщо ж ні, то ти маєш сприймати, що так теж буває. Це варіант норми».
Не треба уникати теми повітряних тривог, навпаки – дитина має знати алгоритм дій, що спускаються всі учні й цього не варто боятися, адже це потрібно для безпеки.
– Були такі випадки, що починається повітряна тривога, кажуть, що зараз ми спускаємося в укриття, а дитина заклякає.
Чи не найголовніше в підготовці майбутнього школяра – побудований діалог дитини з батьками, які мають стати опорою.
– Дитина, пішовши до школи, зіткнеться з тими моментами, на які вона може не знати, як реагувати. А якщо ще в дитини немає того, до кого вона може прийти зі своїм страхом, сумнівами, з якоюсь провиною, бо вона розуміє, що вона щось не те зробила, це буде такою собі сніговою кулею, що просто потім буде переростати в лавину.
Важливо, щоб батьки слухали та чули свою дитину.
– Якщо вам дитина хоче щось розказати, якою б втомленою мама чи тато не були, все відкладаємо, але маємо вислухати її. Слухаємо обов’язково! Тому що можна попустити щось, наслідки чого можна буде потім дуже довго виправляти.
Психологиня говорить, що велика помилка деяких батьків – не ставати на захист своєї дитини, коли вона щось зробила не так.
– Чому дитина так відреагувала, що сталося – ви розбираєтеся вдома за зачиненими дверима. Але перед всім світом ви маєте передусім захищати свою дитину. Бо якщо не ви це робите, то хто?
Якщо цього не відбувається, говорить психологиня, дитина розуміє, що найближчі рідні її захистити не можуть. Тоді вона дійде висновку, що її взагалі ніхто не може захистити, або вона цього захисту буде шукати деінде.
– У мене була клієнтська історія, коли до мене звернулися з тим, що дитина немотивовано агресує на все. Ми почали розгортати цю історію, я почала з хлопчиком працювати – виявилося, що його булять. І булять дуже жорстко. Ця його агресія була не вродженою й не поведінковою. Вона була відповіддю на те, що ображали навіть не його, а ображали його матір.
На те, з яким ентузіазмом дитина йтиме до школи, впливають ще багато факторів. Наприклад, ви можете купити всі приладдя для навчання разом, щоб дитина могла їх сама обрати. Це може її надихнути.
Для школяра необхідно оформити комфортне робоче місце, де не буде працювати телевізор, принаймні в той час, поки дитина робитиме уроки.
– Тому що, якщо в цей час хтось буде сидіти в телефоні, гучно гратися чи дивитися фільм, то вона буде відволікатися. І, звісно, їй захочеться подивитися краєм ока фільм, чи хто там у що грається, чи самій дістати гаджет.
Олена Борисова говорить, що важливо якось відзначити початок навчання (і потім завершення теж). Якщо скрутно, то можна приготувати маленький подарунок чи святковий стіл удома, щось, що якось вирізнятиме цей день із-поміж інших. Можна в самої дитини поцікавитися, як вона хотіла б провести цей день.
– Тут річ не в чомусь дорогому, тут про те, щоб дати дитині розуміння, що це новий етап, ми тебе з цим вітаємо, що ти тепер у нас школяр чи школярка. Щоб дитина розуміла, що це такий домашній ритуал із року в рік і кожен новий навчальний рік – це новий щабель. Ми живемо в час війни, й безпекові реалії сильно зміщені, тож для дитини (і для дорослих теж) дуже важливими є саме ритуали. Тому що це повторюваність, стабільність, а отже, це частина внутрішньої безпеки.
За можливості до привітання треба долучати, хоча б через відеозвʼязок, близьких людей дитини, які на війні чи просто зараз не поряд.
– Це буде показувати, що мій тато чи дідусь, нехай він і далеко, але він теж є частиною родини. Це буде цінним і для самого військовослужбовця – «хоч я й далеко, але я не відірваний від родини».
Коментарі